Фахівці у галузі освіти, ознайомившись із цифрами, одностайно переконують: до реформи суспільство потрібно готувати і комунікаційна стратегія та просвітницька робота – надзвичайно необхідний компонент цього процесу.

СТАВЛЕННЯ «ДІЙОВИХ ОСІБ»

Опитування проводилося Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва на замовлення Благодійного фонду «Інститут розвитку освіти». Опитали 1001 респондента із числа батьків (квотна вибірка в Києві та 15 областях, репрезентативна за класами навчання учнів і регіонами України), 499 учителів (квотна вибірка, репрезентативна за регіонами) та 310 директорів з 10 областей і міста Києва.
Результати опитування оприлюднили й обговорювали минулого тижня на круглому столі «Школа очима батьків, учителів та директорів шкіл». Георгій Касьянов – директор БФ «Інститут розвитку освіти» та керівник стратегічної дорадчої групи при МОН – насамперед пояснив, з якою метою проводилося дослідження:
– Минулого року була оприлюднена Концепція розвитку освіти України на 2015–2025 роки. На основі цього документа готується дорожня карта освітніх реформ, і частиною роботи над нею є дослідження ставлення суспільства. Нині ми вирішили з’ясувати ставлення основних «дійових осіб» освітнього процесу до запланованого в цьому секторі.
«Найбільш цікаві висновки» озвучила директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна. За її словами, раніше аналогічне дослідження проводилося щодо вищої школи – і якщо порівнювати із середньою, то вищою освітою в Україні задоволені набагато менше.
– Середньою освітою батьки, вчителі й директори «в середньому» задоволені, – констатує Ірина Еріківна. – А різні складові цієї системи оцінюють навіть як «добре». Єдине, чим незадоволені, – звісно, зарплатою педагогів. А рештою – шкільними програмами, знаннями, які дає школа, тощо – здебільшого задоволені. І це, вочевидь, іде врозріз із занепокоєнням, викликаним рівнем середньої освіти.
Основні її недоліки вчителі й директори пов’язують не зі змістом освіти, а з низькою зарплатою та слабкою матеріальною базою закладів. А от батьки вбачають причину в слабкій зацікавленості учнів у здобутті знань і не лише недосконалій матеріально­технічній базі, а й застарілих програмах та підручниках.

ЗАРПЛАТА БАЖАНА І РЕАЛЬНА

Скільки б не обговорювалася непристойно мала заробітна плата педагога, українські бюджетні реалії не залишають жодних ілюзій щодо суттєвих змін у цифрах. Звідси – відчутна різниця у відповідях учителів на запитання про бажану і реальну зарплату.
– Ми ставили запитання, якою має бути мінімальна зарплата молодого вчителя, досвідченого педагога, якою повинна бути зарплата конкретного респондента та якою вона є насправді, – розповідає Ірина Бекешкіна. – Розбіжності дуже великі. Але найбільша кількість фахівців вважають, що заробітна плата молодого педагога має становити 2500–3000 гривень (середнє значення – 3822 гривні), досвідченого вчителя­методиста – в середньому 8000 грн (а цифри називали від 2500 до 15000 грн). Однозначного уявлення про ці зарплати немає взагалі. Велика розбіжність – між уявленнями про потрібну зарплату «для себе» (6400 грн) і реальну (2500).
Тривогу, за словами пані Ірини, викликає відповідь на запитання, хто має ініціювати реформи: 68% батьків, 45% вчителів і 35% директорів надії покладають на МОН. На вчителів сподіваються відповідно 54, 34 та 44 відсотки респондентів. Приблизно чверть опитаних батьків очікують реформи вже в найближчий рік – а вчителі й директори, навпаки, підтримують радше поступові та часткові реформи (54% і 47% відповідно), ніж швидкі й радикальні (33% та 41% відповідно). І 4% педагогів вважають, що реформа не потрібна.
У можливість проведення реформи в середній школі вірять 62% батьків, а в перспективу покращення ситуації внаслідок реформи – навіть понад 70%. Педагоги й директори налаштовані менш оптимістично: віру в реформи мають лише 46% та 34% відповідно.
– Новації, на жаль, поки сприймаються вчителями з недовірою, – каже Ірина Еріківна. – Основні новації, запропоновані у проекті реформ середньої освіти, не підтримуються. 12­річну освіту не схвалюють ні батьки, ні педагоги. Не підтримується, зокрема, укрупнення малокомплектних шкіл (навіть за умови забезпечення транспортом). Очевидно, що вчителі остерігаються нововведень і не знають, чим вони закінчаться.
Ложкою позитиву, що трохи підсолоджує результати опитування, є готовність педагогів до ліцензування: за умови підвищення зарплати за його результатами до атестації готові 46% з опитаних.

ТРУДНОЩІ КОМУНІКАЦІЇ

Георгій Касьянов коментує результати дослідження: «Це – матеріали для роздумів і подальшої диференціації на більш тонку аналітику… Хочу звернути увагу на такий важливий момент, що стосується переходу на 12­річну освіту: він починався 2001 року, а за п’ять років – у 2006­му – поцікавилися думкою людей стосовно цього. За опитуванням Центру Разумкова, 62% батьків тоді були проти запровадження 12­річної системи. Сьогодні відсоток ще більший (68,5%. – Прим. авт.). Не думаю, що проблема полягає у відсталості батьків і вчителів. Проблема в тому, що реформа не комунікується – її завдання не пояснюються. Усі вважають, що просто на один рік буде продовжено те, що ми маємо в середній школі нині. А тому не хочуть і бояться. Треба пояснювати: має бути три окремі школи, три типи освіти – різні за якістю і за наповненням. І це повинно супроводжуватися тотальною реформою змісту освіти. Потрібно говорити про зміну якості освіти – якщо це довести, ставлення буде зовсім іншим».
Голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Лілія Гриневич каже, що такі результати на сьогодні були передбачуваними: «Закону «Про освіту» ще немає, він навіть не внесений до парламенту, а обговорювати щось, що не відображено в конкретному документі, складно». Лілія Михайлівна звертається до польського досвіду реформ, зокрема таких складових, як «лікнеп» у школах, у середовищі вчителів і співпраця зі ЗМІ. За її словами, жоден випуск одного з найвідоміших видань, Gazeta Wyborcza, не обходиться без освітньої рубрики, зокрема, по завершенні зовнішніх іспитів там друкуються відповіді на завдання.
– Відсутності такої інформаційної політики у сфері освіти ми тепер завдячуємо результатами цього дослідження, – каже вона. – Зверніть увагу на цифри, які показують конфронтацію у сприйнятті того, що відбувається в освіті: 62% вчителів і 56% батьків схильні вважати, що школа дає добрі знання. Але коли запитують, чи готує вона до життя, лише 10% батьків цілком згодні з цим твердженням. І переважно згодні 44% вчителів… Зараз наше завдання – пояснити, що 12­річна освіта – це не просто 5 + 4 + 3 роки, а можливість не лише інтегруватися в європейський освітній простір, а також створити для наших дітей базу для кращої вищої освіти, освіти для життя, для знання іноземних мов і володіння інформаційно­комунікаційними технологіями. Усім нашим громадянам потрібно пояснити горизонти української освіти. Нам треба прийняти закон, узгоджений із суспільством. Щойно він буде ухвалений – має бути розроблений чіткий план по роках щодо запровадження реформи.

РОЗКРИТИ «МУШЛЮ»

До висновку про те, що «людей потрібно готувати», доводить і директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук. На думку апологета ЗНО, система загальної середньої освіти до змін не готова: результати опитування підтверджують його тезу про «стару ногу, яку не можна засунути в новий черевик».
– Це – дуже небезпечна ситуація, коли багатьох «усе влаштовує», – переконаний Ігор Леонідович. – А доки реформи не народяться в душах тих, хто має їх реалізовувати, власне реформ не буде. 35% директорів вважають, що їх має ініціювати міністерство. Реформа починається з кабінету директора! Заклади, що працюють добре, не чекають команди з міністерства чи місцевих органів управління освітою… За роки існування української освіти ми не раз змінювали структуру, програми, пробували додати чи забрати рік навчання – але реформа має бути насамперед не в цьому, а в новому освітньому світогляді. І результати цього дослідження переконливо свідчать, що його немає… Лише кожен третій директор школи впевнений, що показником діяльності закладу освіти є його якісна робота. А майже 70% так не вважають – шукають інші критерії. І чи не найбільше мене вразило те, що лише 10% батьків переконані, що директора має призначати батьківський комітет, наглядова рада тощо, тобто на його призначення повинна впливати громадськість. На думку більшості, це мають робити місцеві органи влади та МОН.
Ігор Лікарчук стверджує, що реформи не мають бути «поступовими і частковими» (якими їх бачать 53,9% вчителів): без швидких реформ можна втратити і той рівень освіти, який є сьогодні.
Про необхідність просвітницької роботи говорить і директор Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації Олена Фіданян: «Обговорювати реформу можна з тими, хто розуміє, в чому вона полягає. Потрібно готувати суспільство, пояснювати, в чому полягатимуть зміни. І вести просвітницьку роботу в тому числі і в педагогічній спільноті. Якщо вчителі будуть вмотивованими, вони самі першими донесуть інформацію до батьків. У цьому дослідженні я не бачу розуміння педагогічної спільноти. Суспільство, зокрема освітянське, закрите, як мушля, і не­охоче пропускає зміни. Потрібно дуже добре пояснити, що робиться і для чого».
Учасники круглого столу дійшли згоди і щодо необхідності «перезапуску системи педагогічної освіти». Окрему статтю нового закону Лілія Гриневич пропонує присвятити підготовці вчителів.
– Для того, щоб пояснити суть реформи, є багато інструментів, – каже вона. – З міжнародного досвіду є бібліотечка реформ – найпростіший спосіб пояснити всім групам кожен напрям реформи, це можна робити як через звичайну книжку, так і через соцмережі… Але ми вже повинні починати готувати нових учителів – ось що є стрижнем. Не розумію, як можна обговорювати закон «Про освіту», якщо там не буде окремої статті щодо підготовки вчителя та оновленої педагогічної освіти. І, переконана, нам треба йти шляхом заохочення найкращих педагогів. Якщо ми запропонуємо в законі добровільну сертифікацію – навіть через мотивацію більшою заробітною платою, – це буде реальним способом просувати ідею реформи: сертифікація може містити той зміст, над яким має працювати вчитель під час реформи.

Валентина СОРОКА,
Опубліковано в газеті «Освіта України», №38 від 21 вересня 2015 року.

P.S. Повні результати опитування можна прочитати за посиланням:
http://www.dif.org.ua/…/press…/-shkola-ochima-batkvannja.htm